00:00 – «Всі тікали городами, лишали будинки». 01:03 – «Діти просто просять воду і засинають стоячи». 01:48 – «Якщо він доживе, щоб перелити кров, будемо його перевозити». 02:41 – «У нього перше було запитання, чи сестричка жива, чи мама жива?» 03:40 – «Мріяв стати футболістом. Зараз мрію стати повноцінною дитиною». 05:08 – «Я хочу жити, як раніше». 06:16 – «Німецькі вчителі не витримували психологічно, їм снилися жахи». 07:57 – «Найбільша їхня здібність — це воля до життя». 08:47 – «Я сумую за домом». Понад 85% опіків тіла та мізерні шанси на життя — такі прогнози дев'ятирічному Юрію Дзебчуку та дванадцятирічному Євгену Гризі давали як українські, так і німецькі медики. Хлопці отримали травми півтора року тому у селі Стримба, неподалік якого стався вибух нафтопроводу. Нині діти живуть у німецькому місті Кельн. Там вони відвідують навчання, полюбляють грати у футбол та вивчають мову. А ще — сумують за рідним домом і друзями та хочуть повернутися в Україну після одужання. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з Юрієм та Євгеном, їхніми батьками та вчителькою про події 30 вересня 2023 року, сім місяців реанімації, адаптацію в Німеччині та їхні мрії. Авторка: Інна Сендецька-Монюк Оператор: Данило Черкашенко Режисер монтажу: Володимир Каразуб Instagram: / suspilne.ivano_frankivsk Telegram:
Долучайтеся до спільноти у Viber:
Політика взаємодії з аудиторією на цифрових платформах АТ "НСТУ":
